Феміnізм is... Частина І

Вона – справжня феміністка: сильна, розумна, впевнена у собі жінка. Заміжня. Займається літературою та сучасним мистецтвом, подорожує на наукові конференції. Вперше в чернівецьких ЗМІ – ексклюзивне інтерв’ю зі співавторкою книги «Феміnізм is…» Тамарою ЗЛОБІНОЮ.

– Як Ви стали феміністкою? Що спонукало до цього?
– Налаштованість на гендерну рівність була завжди. Я виросла в гендерно-коректній родині: мої тато з мамою завжди порівну ділили домашні обов’язки: обидва працювали, мали активну життєву позицію. І оскільки я все це спостерігала змалку, то в мене сформувався такий погляд на світ. Батьки ніколи не мотивували мене ставати жінкою, поводити себе так, як належить дівчинці. Мене більше наставляли на творчий розвиток, на навчання.
Відповідно це і формувало життєву позицію.
Багато залежить від того, наскільки ти маєш доступ до інформації. Коли я дорослішала, люди так масово не використовували Інтернет. Тоді слово «фемінізм» було для мене чимось незрозумілим.
Коли я навчалася в магістратурі, студенти мали право вибирати собі курс із експериментальної наукової програми. Серед запропонованих був предмет «Основи гендерних студій». Дізнавшись про це, я сказала своїй подрузі: «Навіщо цілу науку вибудовувати на відмінностях чоловіка і жінки?»
З такої цікавості пішла послухати. Авторкою цього курсу була відома науковиця Оксана Кісь: вона вміє пояснювати складні речі доступно та переконливо. Дізнавшись набагато більше інформації, я зрозуміла, що мої погляди відповідають фемінізму. І те, що було наслідком виховання, через здобутий досвід і освіту перетворилося на активну життєву позицію і позиціонування себе в такому плані.
– Яку критику стосовно фемінізму вам доводиться чути найчастіше?
– Критика буває різного рівня. Абсолютно профанна, на кшталт: це фігня, не треба цього робити, феміністками стають через проблеми в особистому житті тощо.
А часом трапляється й теоретична: сучасне суспільство постмодерністичне. Постмодернізм – це сума множинностей, які не суперечать одна одній. Чоловік і жінка – одні із цих множинностей. Відповідно, до чого все це?
Тут варто згадати як спрацьовує ідеологія.
Патріархат – це певна ідеологія, яка позиціонує жінку в підкореному становищі до чоловіка. Але жодна ідеологія не була б дієвою, якби функціонувала лише через пряме насилля.
Це насильство будується складною мережею різноманітних соціальних взаємодій і балансом плюсів й мінусів. Плюсів менше, але вони є. Відповідно, опираючись на них, можна створювати ілюзію успішності.
Наприклад: «Навіщо мені працювати, якщо я – жінка, можу успішно вийти заміж, чоловік зароблятиме гроші, а я буду насолоджуватися життям і витрачати його гроші на свої забаганки».
Прекрасний спосіб життя. Я думаю, багато дівчат цього прагнуть і одиниці цього добиваються. Коли люди ведуться на таку ідеологію, думаючи: «Я – жінка, я можу собі таке дозволити», то вони забувають, які можуть бути наслідки.
Наприклад, через десять років після шлюбу чоловік вирішить: «Кохана дружина, ти вже не така молода, щоби витрачати мої гроші. Поміняю-но я тебе на когось іншого!».
Тут залишається момент дуже хиткого балансу. Жінка може використати патріархат на свою користь, але вона буде в безпечнішій позиції, якщо не опиратиметься на ці обмежені плюси свого статусу в патріархальному суспільстві і розвиватиме більш незалежну життєву позицію.

  Тамара Злобіна:
 
«Часто кажуть: «А чому не було відомих жінок-філософів, художниць? По-перше вони були. Інша справа, що історію мистецтва писали чоловіки, відтісняючи їх на задній план.
Крім того, в історії було дуже мало періодів, коли жінки мали право займатися публічною діяльністю.
Якщо людина не має права на освіту, права виходити з дому без супроводу, з’явитися у публічному місці, де збираються чоловіки, яка б ця людина не була обдарована, їй не вдасться себе реалізувати».

– Найбільш розповсюджені гендерні стереотипи?…
– Жіноча логіка. Жінка не може приймати рішень, бо вони базуватимуться на емоціях. Жінка – поганий керівник. Ці стереотипи є гендерно обумовлені. Тобто вони не виникають на рівному місці. У поведінці жінок ми можемо розрізнити певні риси, які підтримують ці стереотипи. Треба пам’ятати, що ці риси формуються в результаті виховання.
Пояснимо стереотип про жіночу логіку. Як виховують дівчаток і хлопчиків? Дівчатка бавляться з ляльками, вишивають, в’яжуть тощо. Це розвиває дрібну моторику, вміння бути акуратним, щось наслідувати і як максимум – творче мислення.
Що роблять хлопчики? Вони, крім того, що граються у «війнушку», складають конструктори, вирішують логічні задачі, будують щось із кубиків. Це відповідно розвиває системне і структурне логічне мислення. І тому ми кажемо, що є різниця між жіночою і чоловічою логікою.
Якщо дівчинка все дитинство бавилася з лялькою, а хлопчик – крутив конструктори, вирішував якісь логічні завдання, щось складав, то їхній тип мислення буде відрізнятися.
Але це не значить, що така жіноча логіка є вродженою. Вона набута в процесі виховання, яке було гендерно обумовлене. Тобто, якби дівчинці давали більше конструкторів, а хлопчику купували більше ляльок, то це було б гендерно збалансовано і між їхньою логікою не було б такої різниці.
Те ж саме стосується участі жінок у владі і керівництві. Хлопчика стимулюють до того, щоби бути лідером, сильним, захисником, відповідати за свої слова і вчинки. Ніколи хлопчикам у школі не кажуть: «Як вам не соромно бігати, ви ж хлопчики». А дівчаткам таке можна сказати.
Хлопчики здобувають досвід опору системі, відстоювання своєї думки, якоїсь альтернативної діяльності. А дівчатка вчаться просто бути слухняними.
Людина, яку все життя вчили бути слухняною і чемною, наврядчи зможе стати активним політичним лідером. Тільки якщо ця людина постала проти того, як її виховували, і сформує свою ідентичність не завдяки вихованню, а всупереч йому.
– Про гендерні стереотипи вже давно почали говорити у Європі. Але й там ще є проблеми. Які перспективи вбачаєте ви для українського суспільства?
– Ми, на щастя, живемо не на хуторі. В Україні є багато сильних жінок, які, не зважаючи на те, що культурна ситуація не сприяє, займаються професійною діяльністю, досягають успіху.
Інша справа, якщо ми говоримо про жінку в суспільному середовищі: вимальовується образ ніжної, лагідної, а не сильної та незалежної. Хоча в реальному житті, якщо ми подивимося на своїх знайомих і проаналізуємо, то сильних жінок більше. Просто вони не присутні в цьому суспільному дискурсі. Треба позиціонувати жінку через інші означники: не слабкі, а сильні.

Тамара Злобіна:
«У патріархальному суспільстві існує стереотип, що жертва згвалтування «сама винна». Вважається, що «нормальних» жінок не гвалтують. Гвалтують повій, жінок, які неправильно себе поводять, бо, бачте, вони пізно ходять вулицями у коротких спідницях.
Це абсолютний міф. У нього є логічне коріння: покарати жертву набагато легше, ніж шукати насильника.
В таких ситуаціях люди забувають, що жінки мають право на вільне пересування. Якщо жінка о третій ночі буде у відвертому одязі йти по вулиці – ніхто не має права її згвалтувати, тим більше, це не підстава вважати, що вона хоче бути згвалтованою»

… ту бі кантініед